для тата оскільки його люблю – ї хоч він пішов від нас – але скажу йому недоказане  в дорозів машинів канві нікчемної розмови                                 діалогу                  можливоколючого монологу                                швидшетиша котра дратує Сьогодні мерзенно – так? совість скнієякби я хотівякбия хотів            цього стільки закладенов чеканнів ходіннінемовби              по колуу стоянніу придивлянні                            до слідів у пластівцях                    за...
Читати далі →

забери мене, осене, з осені в осінь на потязі золотаво-червоні замети — візитка цих вуличок де кохається дощ з чорнотою асфальту на протязі там і ненависть сіра, мов кішка вночі. Білих любощів пароплав переплив перешийки і зник десь за обрієм тільки дим-анімацію в tif.і закріплено пам'яттю і бажання втекти в горизонти, та треба — хороброю але Бог обділив, а натомість покрив серце ранами одна гоїться, інша — стікає на діл сукровицею наче мед в молоці, а бронхіти від смогу виснажують при...
Читати далі →

Найперше, що впадало у вічі – це неправдоподібність. Правильніше сказати – нереальність того, що я побачив.Це був білий день… року Божого. Якось особливо світило сонце з неба, пропалюючи ультрафіолетом діри в атмосфері та шкірі. Озвірілий від спеки фонтан розбризкував обабіч себе дрібні бризки, як і належить фонтанові...І все.Все.Я стояв сам посеред площі, а наді мною нависала густа й липка товща водяних випарів у вигляді недосмаженого повітря, такого собі напівсирого біфштекса з кров’ю.Надворі,...
Читати далі →

Розумієш, зігрівати треба навіть коли тобі самій зимно, — підкидала сухі поліна в грубку і закривала дверці, а крізь шпару з неї — іскри. Здавалося, що аж до руки.Анно, а ти сама колись сердилася?Аякже.І як?Та як… Болить. А не треба воно. Нікому.Доплітала солом’яного янгола і клала до кошика. Ще зо три, і можна відкладати. Солома потріскувала – видно, сушили зле. Янголи-ляльки міняться проти світла, ніби і правда святі, ніби у німбах світло мають.Анно, а як пече той гнів – що тоді робити?Подумай...
Читати далі →

  -  Та прийде він. Це чорне  крісло не вміє чекати просто так. Старий і дивакуватий майстер твердо переконував, що меблі в його кімнаті дуже особливі. І не тільки тому, що їм по сто з гаком років. Я вирішила погортати книгу – аби не підтримувати бесіди, в якій хотілося як не перепитувати, то перечити: чого це саме в нього крісла даремно не чекають, а  дзеркало показує душу замість просто обличчя. А дід цей впертий, тому краще перевести погляд на темно-зелену палітурку і тиснені букви. -        ...
Читати далі →

У середу, 25 грудня 2013 р., о 19:00 у Чернівцях у кав’ярні «Literatur Cafe» з відкритою лекцією «Ніщо. Безодня. Соляріс» виступить координатор Міждисциплінарного проекту «Politosophia» Святослав Вишинський. Організатор: Міждисциплінарний проект «Polit...
Читати далі →